Новости
Махновцы
Статьи
Книги и публикации
Фотоальбом
Видео
всё прочее...
Общение
Ссылки
Поиск
Контакты
О нас









Вернуться   Форум | www.makhno.ru > Общий форум > Махновщина, вопросы истории

Ответ
 
Опции темы Опции просмотра
Старый 04.04.2021, 14:06   #591
valeri3188
Пользователь
 
Регистрация: 10.09.2012
Сообщений: 58
Сказал(а) спасибо: 54
Поблагодарили 106 раз(а) в 44 сообщениях
valeri3188 will become famous soon enoughvaleri3188 will become famous soon enough
По умолчанию Анархизм

Повстанчество и анархическое движение на Украине
Вложения
Тип файла: pdf Na-Ukraine.-Povstanchestvo-i-anarhicheskoe-dvizhenie.pdf (1.52 Мб, 13 просмотров)
valeri3188 вне форума   Ответить с цитированием
Пользователь сказал cпасибо:
Старый 11.04.2021, 01:15   #592
valeri3188
Пользователь
 
Регистрация: 10.09.2012
Сообщений: 58
Сказал(а) спасибо: 54
Поблагодарили 106 раз(а) в 44 сообщениях
valeri3188 will become famous soon enoughvaleri3188 will become famous soon enough
По умолчанию Газеты периода Гражданской войны

Газета -Анархия 1918 год, N30
Изображения
Тип файла: jpg 0.jpg (461.4 Кб, 13 просмотров)
Тип файла: jpg 1.jpg (253.1 Кб, 14 просмотров)
Тип файла: jpg 2.jpg (249.9 Кб, 8 просмотров)
Тип файла: jpg 4.jpg (240.7 Кб, 9 просмотров)
Тип файла: jpg 5.jpg (119.5 Кб, 9 просмотров)
valeri3188 вне форума   Ответить с цитированием
2 пользователя(ей) сказали cпасибо:
Algis (11.04.2021), Сергей Шведов (15.04.2021)
Старый 12.04.2021, 22:15   #593
valeri3188
Пользователь
 
Регистрация: 10.09.2012
Сообщений: 58
Сказал(а) спасибо: 54
Поблагодарили 106 раз(а) в 44 сообщениях
valeri3188 will become famous soon enoughvaleri3188 will become famous soon enough
По умолчанию Газета - "Голос Юга" N6 от 26 июня 1918 года

Маруся Никифорова.
Изображения
Тип файла: jpg М.Никифорова -г.Глос Юга 1918год. н. -6-27 июня.jpg (82.1 Кб, 15 просмотров)
valeri3188 вне форума   Ответить с цитированием
2 пользователя(ей) сказали cпасибо:
Algis (12.04.2021), Сергей Шведов (15.04.2021)
Старый 12.04.2021, 22:25   #594
valeri3188
Пользователь
 
Регистрация: 10.09.2012
Сообщений: 58
Сказал(а) спасибо: 54
Поблагодарили 106 раз(а) в 44 сообщениях
valeri3188 will become famous soon enoughvaleri3188 will become famous soon enough
По умолчанию Уход Австро-германских войск из Украины

Интересная информация, которая может в какой-то степени пролить свет на активизацию повстанчества в Екатеринославской губернии. Газета - "Голос Юга" N6 от 26 июня 1918 года.
valeri3188 вне форума   Ответить с цитированием
3 пользователя(ей) сказали cпасибо:
Algis (12.04.2021), Flanker (20.04.2021), Сергей Шведов (15.04.2021)
Старый 24.04.2021, 22:30   #595
valeri3188
Пользователь
 
Регистрация: 10.09.2012
Сообщений: 58
Сказал(а) спасибо: 54
Поблагодарили 106 раз(а) в 44 сообщениях
valeri3188 will become famous soon enoughvaleri3188 will become famous soon enough
По умолчанию АРХІРЕЙСЬКИЙ Д. В. ВІЙСЬКОВА ПРИСУТНІСТЬ МАХНОВЦІВ У КАТЕРИНОСЛАВІ

Махновський рух, будучи важливою інтегральною складовою Української революції 1917-1921 рр., тим не менш здебільшого сприймається як локальне, регіональне явище. Проте повноцінні, ґрунтовні дослідження регіональних аспектів махновщини безперечно дозволять одержати більш якісні узагальнення, здатні вплинути на адекватне переосмислення всієї революції. Частина наукових праць, які утворюють бібліографічний комплекс махновщини, присвячена саме регіональним аспектам цього руху [1; 11; 15; 17-19]. Втім, їх не так вже й багато і вони не формують цілісні й детальні уявлення про боротьбу махновців в окремих регіонах, районах, адміністративних одиницях. Таке твердження цілком справедливе й щодо присутності махновців у Катеринославі. Звісно, у синтетичних працях з історії махновського руху описуються епізоди перебування підрозділів армії Н. Махна у губернському центрі [2, с. 42-46, 56, 57, 64, 66, 275, 329, 335?339, 365, 366; 5, с. 63-67, 148, 149; 7, с. 95-100, 267-270; 9, с. 68-70; 12, с. 70- 72, 74, 82, 165, 203, 218, 219, 222-224; 13, с. 90- 95; 16, с. 29, 30, 78?81, 93, 94; 20, с. 124-128, 245-247], проте спеціальні праці, присвячені відповідним подіям, фактично відсутні. Отож, є необхідність окреслити хронологію присутності махновських формувань у Катеринославі. Актуальними і перспективними для подальших досліджень залишаються проблеми військово-політичних обставин появи і присутності махновців у місті, ставлення повстанців до городян, взаємодія з різноманітними місцевими політичними організаціями тощо. В цілому нараховується шість окремих епізодів, коли махновці самостійно або у спів дії з якимись ситуативними союзниками захоплювали Катеринослав на короткий чи довгий час і знову його втрачали. Перший, достатньо відомий, епізод датується кінцем 1918 - початком 1919 року. Напередодні падіння в Києві уряду гетьмана П. Скоропадського на Катеринославщині склалася доволі заплутана ситуація, коли відразу кілька політичних сил претендували на статус вищої влади. Якщо Правобережна Катеринославщина більш-менш контролювалася військами та структурами новоствореної Директорії УНР, то повстанські формування лівобережної частини губернії, включаючи махновців, явно не поспішали визнавати над собою владу УНР. У самому Катеринославі на владу претендували три сили: більшовики, які контролювали міську раду робітничих депутатів; 8-й корпус гетьманської армії, який в цілому тяжів до білих; війська Директорії УНР. Також у Катеринославі залишались деякі німецько-австрійські частини, які тримали нейтралітет, прагнучи безперешкодно виїхати на батьківщину. Після відставки гетьмана місцеві більшовики спробували перехопити ініціативу у прихильників Директорії і скликали на 21 грудня у Зимовому театрі (теперішній імені Горького) засідання ради депутатів. Українська влада заборонила це зібрання, більшовики відповіли закликами до страйку. Сприйнявши це як спробу заколоту, українці розгромили всі комуністичні осередки та штаби, арештувавши чи вигнавши з міста їх активістів. Натомість більшовики залишили за собою контроль Нижньодніпровська, Кам'янського і Новомосковська, робітничих передмість Катеринослава [2, с. 43]. До 26 грудня власті УНР спромоглися також роззброїти залишки німецько-австрійської залоги і вигнати з міста 8-й корпус, який пішов на південь на з'єднання з Добровольчою армією білих. Більшовики у контрольованій ними зоні нараховували максимум до 500 бійців, щоправда, у самому Катеринославі вони залишили організоване підпілля. Українських же вояків у губернському місті було близько 3-4 тисяч. Бажаючи встановити свою владу у Катеринославі і не маючи для цього достатніх сил, більшовики вирішили домовитися з махновцями. 26 грудня у Нижньодніпровську зібралось союзне військо, у складі якого було понад 400 більшовиків, 200 есерівських повстанців і близько тисячі махновців [2, с. 43]. За іншими даними, союзники махновців перед наступом на Катеринослав налічували 800 повстанців із прокомуністичних загонів Лівобережної Катеринославщини, 400 катеринославських робітниківбільшовиків та 200 бійців групи місцевих лівих есерів та анархістів [12, с. 72]. Більшовицький губревком запропонував загальне військове командування Н. Махну, а сам претендував на роль вищої політичної інстанції. Немає підстав думати, що Махно спокусився на посаду чи що його штабісти не мали власних розроблених планів. Махновці не були сліпим знаряддям політики місцевих більшовиків. Ще в середині грудня, під час переговорів у Катеринославі з отаманом УНР Г. Горобцем, вони переконались у наявності в місті значних арсеналів, складів, великої кількості гармат тощо. На оволодіння цими скарбами завжди голодні на зброю махновці і розраховували, адже селянським повстанцям влада над містом була ні до чого. Представник Махна у більшовицькому губревкомі О. Марченко вважав, що, захопивши Катеринослав на декілька днів, повстанці встигнуть виконати свій план і переправити на лівий берег Дніпра всю наявну у місті зброю [2, с. 43]. Вони мали поспішати ще й тому, що розвідка доносила про просування на Катеринослав залізницею від Кременчука чисельного корпусу січових стрільців. О п'ятій годині ранку 27 грудня по залізничному мосту з Нижньодніпровська до Катеринослава рушив черговий робочий потяг. Але під виглядом робітників у ньому їхав махновський авангард, перед яким було поставлено задачу захопити залізничний вокзал і річкову пристань, що знаходились поблизу мосту. В авангарді був гуляйпільський загін на чолі з самим Махном. За ним двома ешелонами просувався загін повстанців на чолі з С. Каретниковим. Дві роти більшовицького Новомосковського радянського полку перетнули міст пішки одночасно з ешелонами. На правому березі вони мали повернути праворуч і вздовж Дніпра наступати на робітниче передмістя Кайдаки [2, с. 43]. Задачу наступаючим полегшило те, що вояки Директорії почувалися безпечно після встановлення у місті свого правління і через різдвяні свята. Тому застава на мосту була захоплена зненацька і мовчки роззброєна. Перший махновський потяг підійшов до т. зв. військової платформи вокзалу, і авангард, зчинивши стрілянину, прийнявся за справу. Вокзал, привокзальна площа, найближчі вулиці були захоплені за лічені хвилини. Вояки-українці розбігалися фактично без бою, і махновці вже на вокзалі у якості перших трофеїв захопили 20 кулеметів і 4 трьохдюймові гармати [2, с. 44; 6, с. 364, 365]. Підійшли ешелони Каретникова і за сигнальною ракетою повстанці почали атаку на центр міста вздовж центрального проспекту. Більшовицькі роти, згідно з планом, повели наступ в інший бік. Щоправда, П. Василюк, який у цей час був начальником політичного відділу штабу республіканських (УНР) військ Катеринославщини, стверджував, що Панченко, командир 2-ї роти Новомосковського радянського полку (отже, вважався більшовиком, а не махновцем), після переходу залізничного мосту повів свій підрозділ на зачистку вулиць, які знаходилися між Дніпром і центральним проспектом [3, с. 86, 87]. Це означає, що принаймні якась частина більшовицьких військ брала участь у боях за центр Катеринослава. Василюк також згадував, що вже о сьомій ранку 27 грудня республіканці відбили першу атаку супротивника на готель "Асторія" (причому автор спогадів вважає, що це були саме більшовики), де знаходився головний штаб місцевих військ Директорії. Нібито внаслідок контратаки українці відкинули супротивника ледь не до вокзалу. Тоді Н. Махно особисто телефоном викликав на допомогу озброєних робітників Брянського заводу [3, с. 86, 87]. Інший важливий бій відбувся того ж дня у районі Клубної вулиці, до якої махновці та, як підкреслює П. Василюк, більшовики дісталися під час другої атаки. Наступаючим вдалося захопити приміщення Англійського клубу і встановити на дахах сусідніх будинків кулемети. Під час контратаки республіканських вояків на чолі з отаманом А. Гулим-Гуленком махновці і більшовики відійшли з Клубної вулиці, навіть кулемети не допомогли [3, с. 86, 87]. Проте незабаром махновці перейшли у наступ, змушуючи супротивника відступати у нагірну частину міста. У цілому бій тривав протягом двадцяти годин, тобто до глибокої ночі 28 грудня. Після недовгої паніки українські вояки організували більш серйозний опір [2, с. 44]. Впродовж 27 грудня вони повільно відходили з центру у нагірну частину міста, перестрілюючись з наступаючими махновцями. Надвечір місто було поділено: союзники контролювали центральну підгірну його частину, українські вояки - нагірну. Тоді Махно поділив своє військо: гуляйпільський загін був відправлений у західну частину міста на допомогу ротам більшовиків (можливо, він не хотів, аби більшовики контролювали бодай би один район міста), бійці Каретникова контролювали центр з вокзалом. Протягом дня в місті відбувались доволі цікаві події. Махновці звільнили з в'язниць усіх арештантів, у тому числі кримінальних злочинців, як жертв режимів. Одразу почались грабунки, які у народній пам- 'яті надовго були пов'язані саме з махновцями, хоча Махно офіційно забороняв своїм бійцям грабувати катеринославців і навіть розстрілював спійманих крадіїв. 30 грудня союзники видали "Бюлетень № 1 Катеринославського губернського Військово-революційного комітету", в якому Н. Махно особисто звернувся до населення і вояків з категоричним проханням не брати участь у "контрреволюційній вакханалії". Головнокомандуючий союзними силами, зокрема, сповіщав: "Аби припинити цей розгул розпусти, що здійснюється безчесними людьми, які ганьблять усіх чесних революціонерів…, я іменем партизанів усіх полків оголошую, що всілякі пограбування, розбій та ґвалт ні в жодному разі допущені не будуть… Кожний злочинець, який здійснив злочин взагалі і зокрема під іменем махновців чи інших революційних загонів…, буде нещадно розстрілюватися…" [4]. У відповідь були підпалені торговельні ряди Озерного базару, що, звичайно, ще більше дестабілізувало ситуацію. Махно, недовго думаючи, конфіскував решту краму, зробивши базар своєю "продовольчою базою" [2, с. 44]. Здобиччю махновців також стали міські банки, державні установи, склади, арсенали. Поки тривав бій, вони не могли організувати правильний і безперервний вивіз трофеїв, але безперечно, що перші вантажні роботи почались ще 27 грудня. Під вечір першого дня українські вояки вкотре спробували контратакувати, розпочавши гарматний обстріл центру. Махновці втяглися у перестрілку, водночас повівши наступ на гарматні позиції супротивника. Значна артбатарея директорійців (16 гармат) добровільно перейшла на їх бік, відкривши вогонь по своїх. (Хоча учасник тих подій, більшовик-залізничник Д. Годін, свідчить, що "перший гарматний постріл по петлюрівському штабу" пролунав 27 грудня "ранком з військової платформи ст. Катеринослав" [6, с. 364, 365]). Українські стрільці відступили на західну окраїну Катеринослава, намагаючись залишити під контролем станцію Діївка [2, с. 44]. Пізно вночі 28 грудня бій нарешті вщух. Наступного дня союзники займались кожен своїм. Махновці, виставивши заслони на західному напрямку, продовжували звозити трофеї на вокзал, завантажуючи потяг. Більшовики, потихеньку перезатвердивши губревком таким чином, щоб у його складі не було ані махновців, ані есерів, продовжили озброювати заводські робочі дружини [2, с. 45]. Слід сказати, що довгий час історики від компартії переконували, що ці дружини катеринославського пролетаріату створювалися саме більшовиками, отже, ними контролювалися і використовувалися. Наразі існує думка, що ініціаторами створення робітничих дружин були не більшовики, а самі робітники, можливо під впливом популярних серед місцевого пролетаріату меншовиків та правих есерів [12, с. 74]. Робили вони це для того, аби захистити свої заводи і житлові квартали від мародерства і грабунків. Більшовики приписали цю заслугу собі, аби не ставилось під сумнів їх право "першої ночі" відносно катеринославського пролетаріату. Про те, що робітничі дружини були не об'єктом, а суб'єктом місцевої політики, переконливо свідчать подальші події. 30 грудня взаємна нещирість союзників нарешті дала свої сумні результати. На прохання есерів Махно почав вимагати, аби більшовики реорганізували губревком на більш справедливих представницьких умовах. Більшовики відмовились, продовжуючи озброювати заводські дружини. Махно, сконцентрувавши увагу на виконанні власного плану, особливо і не наполягав, але, як пізніше був змушений визнати, такий розлад негативно вплинув на бойовий дух бійців на позиціях. Катастрофа сталась 1 січня, коли з боку Діївки увійшли українські січові стрільці отамана Р. Самокишина, розпочавши новий гарматний обстріл міста. Махновські і більшовицькі заслони фактично не чинили опору, хутко відступаючи у центральну частину міста. Махно спробував організувати відступ через міст на лівий берег, але несподівано у спину вдарили робочі дружини, намагаючись взяти під контроль міст і відрізати махновцям шлях до відступу. Виявилось, що самопризначений більшовицький ревком фактично не мав над робітниками контролю: пролетарі стріляли у спини як махновцям, так і більшовикам. Катеринославський пролетаріат, як видно, на цьому етапі волів домовлятися з Директорією. До речі, Д. Годін засвідчував, що більшовики (поза сумнівом малися на увазі їх місцеві керівники) залишили місто завчасно [6, с. 364, 365]. Махно особисто очолив прорив до мосту. Внаслідок на лівий берег змогли перейти нечисленна повстанська кавалерія, тачанки і два ешелони з піхотою. Вдалося також провести потяг із трофейною зброєю. Але більша частина махновців була відрізана від переправи і, притиснута до Дніпра, змушена форсувати ріку по кризі, розбитій вибухами снарядів. Січові стрільці та бійці робочих дружин розстрілювали їх темні силуети, чудово помітні на білому тлі. Таким чином, у самому місті і на кризі Дніпра в цілому загинуло тільки махновців 600 душ [2, с. 46]. За іншими даними, вирватися з Катеринослава вдалося всього 200 повстанцям [20, с. 128]. Стрільці миттєво захопили міст і загрожували Нижньодніпровську. Н. Махно особисто зі станції Пост-Амур у телефонному режимі керував евакуацією з Нижньодніпровська махновського ешелону зі зброєю. На жаль для повстанського командира, ешелон з махновською піхотою наштовхнувся вночі на свій же броне потяг [6, с. 364, 365], а ешелон зі зброєю був заблокований ворожими до махновців залізничниками. Розчарований Махно залишив більшовиків у Нижньодніпровську і повів рештки свого війська на Синельникове, сподіваючись зупинити січових стрільців там. Другий шанс увійти до Катеринослава випав махновцям вже наприкінці січня 1919 р. Махновські формування під шаленим тиском білих були змушені залишити свої базові райони у Бердянському, Маріупольському повітах та південній частині Олександрівського. І хоча протягом 23?25 січня повстанцям вдалося взяти під контроль Олександрівськ, Іларіонове та Нижньодніпровськ, потіснивши звідти війська УНР, у протистоянні з білими вони програвали, у зв'язку з чим великі надії покладалися ними на війська Червоної армії, що входили якраз на територію Катеринославської губернії з боку Харківщини. Очевидно, що перші контакти махновців з наступаючими від Харкова вздовж залізниці підрозділами червоних відбулись на дільниці Лозова - Синельникове [2, с. 64]. 21 січня 1919 р. авангард червоних військ під командою П. Дибенка увійшов у Синельникове, де знаходилась махновська залога. Офіційні переговори відбулись 26 січня у Новомосковську. Махновці погоджувалися влити свої формування до групи військ Дибенка і допомогти боротися проти частин Директорії, а Дибенко гарантував їм допомогу військами і зброєю проти білих. Поки у Новомосковському йшли переговори представника махновців О.Чубенка з Дибенком, війська останнього просунулись на південний захід і зранку 24 січня увійшли в Іларіонове та Нижньодніпровськ. Ставала можливою атака на Катеринослав, але у червоних бракувало для цього власних сил. Тому до штурму було вирішено залучити махновців. Проте війська отамана Директорії Самокишина спробували у ніч на 25 січня вибити супротивника із Нижньодніпровська [10, с. 279], насамперед для того, аби захистити єдину переправу через Дніпро - залізничний міст. Підрозділи махновців (на жаль, про їх чисельний склад і командирів можна говорити тільки гіпотетично) очевидно посилили червоних у боротьбі за Нижньодніпровськ [2, с. 66]. Джерела інформації містять суперечливі дані про день входження більшовицько-повстанських військ у Катеринослав. Ю. Митрофаненко та Т. Цимлякова, посилаючись на документи радянських збірок "Гражданская война на Екатеринославщине" та "Гражданская война на Украине. 1918?1920" (т. 1, кн. 2), переконують, наприклад, що вже "26 січня о 15 год. Катеринослав було захоплено більшовицькими військами" [10, с. 279]. Проте, за даними В. Білаша, що пізніше був начальником штабу махновської армії, штурм губернського центру червоними та махновцями розпочався тільки у ніч на 27 січня [2, с. 66]. Друга версія, на наш погляд, є більш переконливою. В цілому вирішальний бій за губернське місто розвивався таким чином. У ніч на 27 січня значні сили повстанців (махновців, можливо, й інших; за деякими даними, участь у штурмі брав анархістський загін М. Никифорової [12, с. 82]) атакували залізничний міст, відволікаючи на себе основні сили оборонців. Західніше, вище за течією Дніпра, ймовірно, у районі тодішнього села Кам'янка, по кризі перейшли ріку частини червоних [2, с. 66], можливо у декількох місцях водночас, аби не дозволити військам УНР сконцентрувати тут достатні для оборони сили. Наступаючі червоні, вочевидь, мали намір перерізати залізничну лінію Катеринослав - П'ятихатки, аби замкнути кільце оточення і не дати можливості захисникам отримати підкріплення. Важко сказати, хто із союзників відіграв вирішальну роль у цій баталії, проте оточити українських вояків у місті червоні з махновцями не змогли. Повстанці у жорстокому протистоянні змогли взяти залізничний міст і розпочати наступ на центр Катеринослава. Тільки наступного дня, коли українські вояки відступили на Верховцеве і Кременчук, губернський центр перейшов під контроль червоних. Махновцям, як і дотепер, місто не було потрібно, тому вони не брали участь в урочистих парадах переможців, а того ж дня перекинули всі свої сили звідси південніше, на лінію протистояння з білими. Утретє махновці увійшли до Катеринослава у липні 1919 р. Як відомо, наприкінці травня 1919 р. білим вдалося прорвати фронт червоних і махновців у Донбасі і розпочати широкомасштабний наступ углиб України. На кінець червня фронт відсунувся до Дніпра. 30 червня козаки генерала А. Шкура захопили Катеринослав. Кримська армія червоних, яка завдяки махновцям встигла вийти з Криму, того ж дня була реорганізована у Кримську дивізію, командиром якої був Дибенко, а його заступником - І. Федько. Основна маса махновських частин, але без Махна та його найближчого оточення, увійшла до складу саме цієї дивізії. На початку липня Дибенко наказав заступникові відвоювати у білих Катеринослав, для чого виділив два махновські полки - піхотний Т. Вдовиченка та кавалерійський В. Куриленка. 15 липня Федько атакував губернське місто одночасно від Сурсько-Литовського, Краснопілля та Сухачівки силами двох махновських і кількох червоноармійських полків. Частини червоних не витримали контратаки білокозаків ще на підступах до міста і почали панічно відступати. Лише махновці, які змогли увійти до міста, витримали кілько годинний бій у південному передмісті (по Сурському шляху). Зрозумівши всю безперспективність подальшої боротьби, Куриленко і Вдовиченко вийшли з міста, вишикували свої полки в степу у каре і, відбиваючи вогнем і багнетами кінні атаки козаків, у повному порядку відступили до Михайлівки (суч. Сурсько-Михайлівка) [2, с. 275]. Четверта, п'ята та шоста появи махновців у Катеринославі мають відношення до масштабного протистояння українських повстанців з білими у Нижньому Подніпров'ї протягом жовтня?грудня 1919 р. Після прориву денікінського фронту під Уманню наприкінці вересня 1919 р. махновська армія трьома колонами вирушила у південно-східному напрямку, пробиваючись до своїх базових районів у Північному Приазов'ї. 1-й корпус Революційної повстанської армії України (махновців) (далі РПАУ(м)) під командою О. Калашникова кінцевим пунктом свого маршруту мав Катеринослав. З певних причин частини корпусу ще на марші виявилися розпорошеними. Першим до Катеринослава з правобережного боку підійшов 13-й піхотний полк на чолі з П. Лашкевичем. 9 жовтня полк зайняв Сурсько-Литовське, але на підході до самого Катеринослава наштовхнувся на сильний опір супротивника. Не маючи достатніх сил прорвати оборону білих, Лашкевич взяв місто в облогу, очікуючи підкріплень [2, с. 315]. Основні сили махновців перейшли на лівий берег південніше, у Кічкасі. Звідти, від Олександрівська, 2-й піхотний полк 1-го корпусу повів наступ на Синельникове, прагнучи оточити Катеринослав зі сходу. 6 жовтня полк зайняв Софіївку і Михайлово-Лукашеве і з місцевими повстанцями атакував Славгород, де білі встигли організувати оборону. 10?11 жовтня сюди підійшов 1-й піхотний полк О. Клейна зі складу корпусу Калашникова, але Славгород залишався за білими. Тільки в середині жовтня повстанцям вдалося нарешті взяти містечко і, розвиваючи наступ, тимчасово захопити й Синельникове [2, с. 316]. Проте вже незабаром під контрударами білих махновці змушені були відходити з Лівобережжя. Відхід на Правобережжя був безглуздим без встановлення негайного контролю над Катеринославом. Лашкевич одержав категоричний наказ штабу РПАУ(м) взяти місто, яке оборонялося 4-ю зведеною дивізією білих і бригадою Державної варти, виключно силами свого полку. Протягом 21-25 жовтня Лашкевич безрезультатно атакував губернський центр [12, с. 203], отож, йому нічого іншого не залишалося, як застосувати військові хитрощі. Знаючи, що наближається базарний день, коли навколишні селяни везтимуть на катеринославські ринки свою продукцію, комполку вирішив скористатися цією нагодою і під виглядом селянських валок направити у суботу, 25 жовтня, у місто своїх бійців. Скориставшись дивовижною безпечністю оборонців, махновські диверсанти зайняли стратегічні позиції всередині міста і в певний час розпочали вбивчу стрілянину. Це стало сигналом для загального наступу, і ще до вечора доля Катеринослава була вирішена. Махновцям активно допомагали місцеві "робітничі загони під керівництвом більшовиків, лівих есерів, боротьбистів, анархістів" [12, с. 204]. Залога білих була переважно знищена, лише частині вдалося по залізничному мосту відійти на лівий берег, у Нижньодніпровськ. Якщо вірити В. Волковинському, то "базарні" витівки махновців 25 жовтня загальним штурмом міста не завершились, бо повстанці, пострілявши з кулеметів, відійшли у степ. Вирішальний наступ відбувся 28 жовтня за підтримки робітничих дружин. Примітно, що активну участь в організації оборони Катеринослава від махновців узяв колишній голова Державної думи Російської імперії М. Родзянко [5, с. 148]. Взявши під охорону залізничний міст, махновці надійно прикрили Катеринослав з боку Дніпра. Проте із західного, кременчуцького напряму, повстанцям загрожували частини генерала Я. Слащова. Намагаючись захиститися з цього боку, командування РПАУ(м) перекинуло під Верхньодніпровськ 2-й полк 1-го корпусу на допомогу місцевим повстанцям [2, с. 329]. Основні ж сили махновської армії залишалися у районі Кічкаської переправи й Олександрівська, де 7-8 листопада відбулась масштабна битва, в ході якої махновці відкинули білих і спокійно вивели всі свої формування на Правобережжя. Скориставшись тим, що кращі підрозділи РПАУ(м) були південніше, генерал Слащов здійснив вдалу спробу захопити Катеринослав. Розмістивши своїх бійців у декількох ешелонах, генерал повів їх на місто, поставивши на чолі колони два бронепотяги. Слащову вдалося швидко проскочити П'ятихатки, Верхньодніпровськ, Сухачівку. На світанку 8 листопада білі увірвалися до Катеринослава, відтиснувши 13-й полк Лашкевича на Сурсько-Литовське. Захопивши залізничний міст через Дніпро, генерал переправив на правий берег Туземну дивізію [2, с. 335]. Слащов збирав до купи і приводив до ладу свої війська, аби продовжити наступ далі, у центр махновської території. Втрата махновцями Катеринослава створила для них серйозну загрозу, тому було прийняло рішення негайно повернути місто. Під Катеринослав було перекинуто 1-у кавбригаду Петренка, 1-й Катеринославський піхотний полк Клейна, штабну кінну сотню. До штабу 13-го полку Лашкевича у СурськоЛитовському виїхали Махно, начальник штабу РПАУ(м) В. Білаш і члени Реввійськради армії. 10 листопада на південних підходах до Катеринослава вже зосереджувалось 9 тис. махновської піхоти, близько 3 тис. кавалерії, до 10 гармат і 87 кулеметів. За даними махновців, білі у самому місті мали до 6 700 чоловік піхоти, до 15 гармат і 75 кулеметів, але у селі Лоцманська Кам'янка займали позиції кавалерійські підрозділи Слащова, в тому числі 1-а Туземна дивізія, чисельністю у 5 тис. шабель, з 50 кулеметами і 16 гарматами. Імовірно, у місті знаходились і слащовські бронепотяги, яким махновці не могли нічого протиставити [2, с. 336]. Намагаючись перехопити ініціативу, Махно з Білашом розробили план наступу на місто, згідно з яким махновська піхота у ніч на 11 листопада мала потайки підійти до Катеринослава, а кіннота - до Лоцманської Кам'янки. Таким чином, 1-й полк мав обійти місто із заходу і по Сухачівському шляху наступати на фабрично-привокзальний район; 13-й - атакувати вздовж Сурсько-Литовського шляху з виходом у центральну частину міста. Махно і Білаш на чолі кавалерії мали виключити з гри ворожу кінноту. Початок штурму призначався на 2 годину ночі 11 листопада. Серйозні бойові операції завжди починаються із розвідувальних дій. У даному випадку махновська кінна розвідка на чолі з Білашем фактично визначила долю битви за Катеринослав. Обстежуючи вночі північнозахідний край Лоцманської Кам'янки, махновські роз'їзди, озброєні ручними кулеметами "Льюіс", виявили, що чеченці Туземної дивізії вишикувалися у похідну колону на центральному майдані села. Використовуючи фактор несподіваності, махновці з кількох боків впритул розстріляли ворожу колону і розсіяли її. Попереджена махновська кавбригада, яка була за версту від села, виступила вийшла на Лоцманську Кам'янку, аби біла кіннота не оговталась і не відійшла на Катеринослав. Однак чеченці так і не змогли організувати правильну оборону. Основна їх частина потрапила у полон [2, с. 336-338]. Поки махновські кіннотники здійснювали зачистку Лоцманської Кам'янки, 1-й і 13-й піхотні полки розпочали штурм Катеринослава під гарматну канонаду. Найзапекліші бої відбулись у фабрично-привокзальному районі, поблизу залізничного мосту, адже всі розуміли стратегічне значення останнього. Клейну достатньо швидко вдалося захопити міст, відрізавши від нього значні сили оборонців. Опинившись у пастці, білі чинили запеклий опір, і полку Лашкевича довелось просто по трупах просуватися центральним проспектом у бік вокзалу. Близько 6-ї години ранку свої справи у Лоцманській Кам'янці нарешті завершила махновська кіннота, яка, залишивши ескадрон збирати трофеї і охороняти чисельних полонених, через слободу Мандриківка піднялась на пагорб, з якого починався Катеринослав. Підсиливши Лашкевича, Махно і Білаш поставили останню крапку у битві за місто. Білаш повідомляє, що у боях на вулицях Катеринослава білі втратили півтори тисячі вбитими і полоненими, ще до двох тисяч оборонців розбіглися по місту і 3 тис. змогли переправитись на лівий берег. Таким чином, близько 7-ї ранку махновці повернули Катеринослав під свій контроль [2, с. 338]. Однак було ясно, що довгого перепочинку у бойових діях не буде, для всіх було важливо залишити ініціативу за собою. У ніч на 17 листопада спеціальна ударна група Петренка переправилась біля Нових Кайдаків через Дніпро і зайняла село Кам'янка на протилежному березі. Звідти десантники атакували і зайняли Нижньодніпровськ, встановивши повний контроль над залізничним мостом через Дніпро. Але вже опівдні білі кинули проти Петренка три бронепотяги і кавалерію, змусивши повстанців відійти на правий берег. Бронепотяги намагались пробитися через міст до Катеринославського залізничного вокзалу, тому махновське командування прийняло поспішне рішення підірвати міст, що і було зроблено [2, с. 339]. Військовий історик О. Кавтарадзе стверджував, що з 19 листопада частини корпусу генерала Я. Слащова вели постійні бої з махновцями на ділянці між Єлизаветградом та Катеринославом [8, с. 9]. У цьому районі оперували не кращі повстанські підрозділи, тому 8 грудня слащовцям вдалося раптовим кидком досягти залізничного вокзалу Катеринослава, хоча взяти все місто під повний контроль білі явно не встигли. Тим не менш, Слащов негайно повідомив А. Денікіна про перемогу над махновцями [8, с. 9]. Відповідь Махна була не менш раптовою: махновцям вдалося повернути вокзал, захопивши при тому особистий потяг білого генерала. Слащов на чолі власного конвою змушений був пробиватися з оточення верхи. Користуючись внутрішніми проблемами махновців, а також тим, що в середині грудня 1919 р. командування РПАУ(м) перебувало тимчасово поза межами Катеринослава, 3-й корпус Слащова втретє прорвався із заходу і 19 грудня зненацька захопив губернський центр. 1-й корпус махновців, який обороняв місто, відійшов на 35 верст південніше. Білі вчинили масові репресії проти хворих і поранених махновців, які залишались у міських шпиталях і лікарнях. З а даними самого Я. Слащова, його 3- й корпус нараховував у цей час: 13-а піхотна дивізія - 800 багнетів, 34-а піхотна дивізія - до 1 200 багнетів, 1-й Кавказький стрілецький полк - близько 100 багнетів, Слов'янський стрілецький полк - також близько 100 багнетів, Терська (чеченська) кавалерійська бригада - близько 200 шашок, Донська кавбригада - близько 1 000 шашок, конвой штабу корпусу - близько 100 шашок. Отож, разом сили Слащова нараховували близько 3 500 багнетів та шашок, а також 32 гармати [14, с. 42]. 23 грудня штаб РПАУ(м) почав формувати ударну групу з тих частин 1-го корпусу, що залишались найбільш боєздатними, аби повернути Катеринослав. Слащов діяв двома угрупуваннями: кіннота (Донська бригада генерала Морозова і бригада чеченців на чолі з генералом Скляровим) оперувала західніше Катеринослава, а піхота (зведені 13-а і 34-а дивізії, 1-й Кавказький і Слов'янський полки) прикривала місто з півдня. Відповідно махновці вирішили діяти двома групами - кавалерійською на чолі з Білашем і піхотною під командою Махна. На світанку 24 грудня махновська піхота зайняла Сурсько-Литовське. Від неї відокремилася група Петренка, яка в районі Старих Кайдаків - Лоцманської Кам'янки переправилась через Дніпро, зайняла Ігрень і Нижньодніпровськ, перекривши таким чином Слащову шлях на лівий берег. Петренко сповна скористався тим, що 1-а і 2-а Туземні дивізії білих (чеченці), які тримали фронт по Дніпру від Катеринослава до Олександрівська, самовільно залишили позиції і вирушили додому. Кавалерійська бригада Білаша під Михайлівкою завдала поразки ворожій кінноті і відтіснила її до Карнаухівських хуторів на Дніпрі, західніше Катеринослава. Тут відбувся ще один переможний для махновців бій, після якого Білаш захопив Сухачівку. Повстанська кавалерія повільно просувалась до міста, під вечір з боями захопивши останні на підступах до Катеринослава села - Краснопілля та Діївку. Але на штурм самого губернського центру сил не залишилось. Білаш дав бригаді перепочити на ніч, тим більше, що і повстанська піхота із своїм завданням вчасно не впоралась. Махно довго не міг зламати ворожу оборону в районі Сурсько-Литовського. Маневруючи, завдаючи удари по білих з тилу, він тільки під вечір досяг околиць міста. На світанку 25 грудня Слащов був повністю оточений і блокований у Катеринославі [2, с. 365]. Махновці готувались до вирішального штурму. Загальна ситуація виглядала для повстанців нібито добре. Слащов ось-ось мав бути дотиснутий. Туземні дивізії білих, покинувши позиції, розблокували махновцям шлях на Лівобережжя. Ніщо не загрожувало повстанцям із заходу і півдня. Очевидно, махновці планували розгромити Слащова і зайняти Лівобережну Катеринославщину, аби домовлятися з наступаючими червоними як рівні з рівними. Не зрозуміло, з яких причин, можливо тому, що у черговий раз на тиф захворів начштабу армії Білаш, 25 грудня наступ махновців на Катеринослав не відбувся. І Слащов, який чудово розумів усю небезпеку для свого корпусу, цим миттєво скористався. 26 грудня він прорвався через позиції піхоти 1- го махновського корпусу і вздовж правого берегу Дніпра стрімко вирушив на Олександрівськ, кинувши свої бронепотяги і частину обозів у Катеринославі. Слід визнати, що Я. Слащов описав ці події у своїх спогадах явно інакше, ніж начальник штабу махновської армії В. Білаш. Генерал, по-перше, взагалі не згадав про оборонні бої під Катеринославом протягом 24 грудня. По-друге, свій відступ з міста він пояснив не військовою перевагою махновців, а необхідністю виконувати наказ А. Денікіна про відхід до Криму, де мав очолити оборону Північної Таврії та самого півострова [14, с. 41]. При тому бригаду генерала Склярова Слащов мав відправити до Миколаєва. Слащов переконує, що в 20-х числах грудня, перебуваючи у Катеринославі, він думав не стільки про бої з махновцями, скільки про організацію оборони Криму від червоних. 26 грудня 3-й корпус Слащова дійсно стрімко вирушив з Катеринослав на південь, пробиваючи порядки махновських формувань, і наступного дня вже був у районі Кічкаської переправи поблизу Олександрівська. Проте генерала з корпусом не було. Як згадує сам Слащов, він разом з бригадою 34-ї дивізії та обозами перед проривом корпусу вирушив залізницею на Миколаїв, де мав перевантажитися на судна і прямувати у Крим [14, с. 42, 43]. Ясно, що це мало відбутися до 24 грудня, тобто до того часу, як махновська кавалерія Білаша під Діївкою перетнула залізничний шлях із Катеринослава на захід. Звільнений від білих Катеринослав напередодні приходу Червоної армії махновцям виявився непотрібним. Очевидно, насамперед тому, що предметом якихось військово-політичних домовленостей з більшовиками губернське місто вже не могло бути. А якось протистояти червоним у цей період у махновців не було ні сил, ні бажання. Загони Петренка і Махна з-під Катеринослава наприкінці грудня прибули до Нікополя. А 30 грудня місто було зайнято більшовицьким партизанським загоном Нежданова. З кінця 1919 р. махновська присутність в адміністративному центрові Катеринославщини більше не фіксується, не дивлячись на активні дії повстанців у сільських районах губернії до початку 1920-х рр. Маємо зазначити, що дослідження таких історичних проблем, як військова присутність махновців у Катеринославі, доцільні не тільки з краєзнавчої точки зору. Якісне вивчення регіональних сюжетів, тем, проблем дозволить побороти синдром т. зв. києвоцентризму у дослідженнях Української революції початку ХХ ст., який і досі домінує у вітчизняній історіографії.

Последний раз редактировалось valeri3188; 24.04.2021 в 22:36.
valeri3188 вне форума   Ответить с цитированием
2 пользователя(ей) сказали cпасибо:
Algis (25.04.2021), Дубовик (25.04.2021)
Старый 09.05.2021, 14:06   #596
valeri3188
Пользователь
 
Регистрация: 10.09.2012
Сообщений: 58
Сказал(а) спасибо: 54
Поблагодарили 106 раз(а) в 44 сообщениях
valeri3188 will become famous soon enoughvaleri3188 will become famous soon enough
По умолчанию

Повстансько-партизанський рух на території Нікопольщини
під час Української революції 1917–1921 рр.
Вложения
Тип файла: pdf 14-Zaitsev.pdf (573.1 Кб, 3 просмотров)

Последний раз редактировалось valeri3188; 10.05.2021 в 22:53. Причина: Сергій Зайцев (м. Львів) аспірант кафедри історичного краєзнавства Львівського національного університету імені Івана Франка
valeri3188 вне форума   Ответить с цитированием
2 пользователя(ей) сказали cпасибо:
Algis (10.05.2021), Сергей Шведов (12.05.2021)
Старый 10.05.2021, 22:59   #597
valeri3188
Пользователь
 
Регистрация: 10.09.2012
Сообщений: 58
Сказал(а) спасибо: 54
Поблагодарили 106 раз(а) в 44 сообщениях
valeri3188 will become famous soon enoughvaleri3188 will become famous soon enough
По умолчанию Жінки Півдня України у селянських повстаннях першої третини ХХ ст.

Ю. В. Котляр
доктор історичних наук, професор.
Вложения
Тип файла: pdf program_5f742c40ce5b0.pdf (573.0 Кб, 12 просмотров)
valeri3188 вне форума   Ответить с цитированием
Пользователь сказал cпасибо:
Algis (10.05.2021)
Старый 11.05.2021, 19:09   #598
Дубовик
Форумчанин
 
Аватар для Дубовик
 
Регистрация: 25.01.2007
Сообщений: 3,084
Сказал(а) спасибо: 938
Поблагодарили 2,365 раз(а) в 1,384 сообщениях
Дубовик has a reputation beyond reputeДубовик has a reputation beyond reputeДубовик has a reputation beyond reputeДубовик has a reputation beyond reputeДубовик has a reputation beyond reputeДубовик has a reputation beyond reputeДубовик has a reputation beyond reputeДубовик has a reputation beyond reputeДубовик has a reputation beyond reputeДубовик has a reputation beyond reputeДубовик has a reputation beyond repute
По умолчанию

Цитата:
«Кривава Марія». Одна з організаторок «Варфоломіївської ночі» в Севастополі, коли за одну ніч у Криму анархістсько налаштованими матросами було розстріляно, утоплено, заколото сотні беззбройних людей, у своїй більшості – євреїв (Іванис, В., 1993, с. 196)
Что за ерунда?! В событиях 21-23 февраля 1918 года, названных "Варфоломеевскими ночами в Севастополе", действительно убили много людей. Несколько сотен. Но большинство из них были офицерами. Я не собираюсь оправдывать этот акт террора, - но, вообще-то, в "старой армии" офицеров-евреев были считанные единицы. Ну, десятки. И уж точно не уверен в том, что на флоте вообще были офицеры-евреи. Откуда этот гражданин Котляр выдумал про "большинство евреев"?!

Что касается вот этого места -
Цитата:
«Чорна Маруся». (...) загинула в бою з червоними влітку 1921 р.
на Півдні України
то это неверно. Она погибла несколько позже и не в бою. Но это отдельная тема.
Дубовик вне форума   Ответить с цитированием
2 пользователя(ей) сказали cпасибо:
Algis (12.05.2021), Flanker (12.05.2021)
Старый 22.07.2021, 10:42   #599
Сергей Шведов
Administrator
 
Аватар для Сергей Шведов
 
Регистрация: 21.01.2007
Сообщений: 1,015
Сказал(а) спасибо: 580
Поблагодарили 628 раз(а) в 282 сообщениях
Сергей Шведов отключил(а) отображение уровня репутации
По умолчанию

Александр Шубин: Нестор Махно, анархизм и коммунизм
Сергей Шведов вне форума   Ответить с цитированием
Пользователь сказал cпасибо:
Algis (22.07.2021)
Старый 28.07.2021, 19:59   #600
AntonShm
Пользователь
 
Регистрация: 14.09.2017
Сообщений: 59
Сказал(а) спасибо: 22
Поблагодарили 5 раз(а) в 5 сообщениях
AntonShm is on a distinguished road
По умолчанию

Цитата:
Сообщение от Дубовик Посмотреть сообщение
Что касается вот этого места -
«Чорна Маруся». (...) загинула в бою з червоними влітку 1921 р. на Півдні України
то это неверно. Она погибла несколько позже и не в бою. Но это отдельная тема.
А вам известна только её гибель или деятельность тоже? Можете подсказать, как можно подробней узнать о деятельности «Чёрной Маруси» во главе повстанческого отряда? Были ли действительно у неё контакты с махновскими войсками в 1920-1921 гг.?
AntonShm вне форума   Ответить с цитированием
Ответ


Ваши права в разделе
Вы не можете создавать новые темы
Вы не можете отвечать в темах
Вы не можете прикреплять вложения
Вы не можете редактировать свои сообщения

BB коды Вкл.
Смайлы Вкл.
[IMG] код Вкл.
HTML код Выкл.

Быстрый переход


Текущее время: 20:52. Часовой пояс GMT +4.



Реклама:


Перевод: zCarot